| ПАВЛО МАСЛАК |
| РАССКАЗЫ | ПОВЕСТИ | ПЕРЕКЛАДИ | POETICA |
|
Ви ще живі, брати, а ми – вже ні. Та ви на нас дивіться без образ – Бо хтозна, може там, у вишині, В прийдешній час Господь пробачить вас. Ми зв’язані, повішані, гаразд! – Та гниючи на розі всіх доріг, Смердючі, як зіпсований пиріг, Ми як жили, так і померли – всує. Не плюйте, не цілуйте оберіг, – За нас моліться ви. А Бог врятує. Мабуть, жили ми не в найкращі дні. Та хто суддя? І хто віддав наказ? Ми гойдаємося на самоті, Ви ж скоса, зизом зирите на нас І не вгамовуєте власний час. А Син Марії, що помер за гріх – Не свій! – за ваш! – що вийшов за поріг, – Його любов і серед нас вирує. Так не ганьбіть нас, не глядіть інтриг – За нас моліться ви. А Бог врятує. На сонці ми зчорніли, як в огні, А дощ кістки вже вимив на показ, Хотіли б ми сховатися в труні І відчайдушно вимовити: «Спас!», Та наші губи, очі кожен раз Видзьобують роти пташиних клік, А хто б, скажіть, тут вистояти зміг?.. Чи «вивісити»… Смерть не загартує! Хоча, й життя – сумнівний перебіг. За нас моліться ви. А Бог врятує. Ісус – це Майстер посеред усіх, І зашморг би перетворив на сніг, Та бачу – ваша совість вередує. Господь простить. Тут недоречний сміх. За нас моліться ви. А Бог врятує. |
|
Оригінал BALLADE DES PENDUS Francois Villon Frères humains, qui après nous vivez, N'ayez les coeurs contre nous endurcis, Car, si pitié de nous pauvres avez, Dieu en aura plus tôt de vous mercis. Vous nous voyez ci attaches, cinq, six: Quant a la chair, que trop avons nourrie, Elle est pieca devoree et pourrie, Et nous, les os, devenons cendre et poudre. De notre mal personne ne s'en rie; Mais priez Dieu que tous nous veuille absoudre! Si freres vous clamons, pas n'en devez Avoir dedain, quoique fumes occis Par justice. Toutefois, vous savez Que tous hommes n'ont pas bon sens rassis. Excusez-nous, puisque sommes transis, Envers le fils de la Vierge Marie, Que sa grace ne soit pour nous tarie, Nous preservant de l'infernale foudre. Nous sommes morts, ame ne nous harie, Mais priez Dieu que tous nous veuille absoudre! La pluie nous a debues et laves, Et le soleil desseches et noircis. Pies, corbeaux nous ont les yeux caves, Et arrache la barbe et les sourcils. Jamais nul temps nous ne sommes assis Puis ca, puis la, comme le vent varie, A son plaisir sans cesser nous charrie, Plus becquetes d'oiseaux que des a coudre. Ne soyez donc de notre confrerie; Mais priez Dieu que tous nous veuille absoudre! Prince Jesus, qui sur tous a maistrie, Garde qu'Enfer n'ait de nous seigneurie: A lui n'ayons que faire ne que soudre. Hommes, ici n'a point de moquerie; Mais priez Dieu que tous nous veuille absoudre! (надруковано 1489) |
| © Павло Маслак, 2021 |
E-mail: maslak.kyiv@gmail.com |