| ПАВЛО МАСЛАК |
| РАССКАЗЫ | ПОВЕСТИ | ПЕРЕКЛАДИ | POETICA |
|
Осінь це: вона розіб’є твоє серце! Так тікай же від неї геть! Прокрадається сонце крайнебом, Тихим кроком веде круговерть, Спочиває, як смерть. Все навколо засохле і стихле. На натягнутих нитках надій Вітер пісню співає, І знає – Не змінити цього, що не вдій. Осінь це: вона розіб’є твоє серце! Так тікай же від неї геть! Падає з дерева плід навсібіч, Чим навчився ти, Врешті-решт? Ніч Шепоче про щоки Фіолетові, Серед сталих облич. …Хто шепоче ще й досі? Вам не чути, авжеж. Осінь це: вона розіб’є твоє серце! Так тікай же від неї геть! «Ні, я поза краси, – Мовить айстра, – Та люблю я людей, Може лик мій і буде – одне, Що залишиться згадкою. Ой! Ви зламали мене… Нахиліться і вірте в прекрасне. Я вмираю. Та що таке – “смерть”?..» Осінь це: вона розіб’є твоє серце! Так тікай же від неї геть! (1877) (Надруковано в журналі «KHRESCHATYK» № 97 2022 р.) |
| © Павло Маслак, 2022 |
E-mail: maslak.kyiv@gmail.com |