ПАВЛО МАСЛАК


РАССКАЗЫ ПОВЕСТИ ПЕРЕКЛАДИ POETICA


Александр Блок

1880–1921

* * *

Несолодко мерцю серед живих
Зображувати хіть полум’янисту,
Але ж кар’єра вимагає хисту:
Сховати тлінь, аби не мати лих…
Ті сплять, а мрець встає із домовини,
До Ради йде, до суду, в певний банк…
Шальгу утримує, немовби Халк,
І в Твіттері спростовує провини.
Усю добу складає мрець промови
Для кандидатів, а під вечір, от –
Він депутату, що не знає мови,
Розказує москальський анекдот.
Вже вечір вечоріє, сіє мжичка,
Будинки, перехожі – все в багні…
Але мерця вже застаріла звичка
Веде туди, де мовлять: «Mon ami!»
До зали, де колони і громада,
Він квапиться, дотримує дрес-код,
Його вітають у вбранні від Prada
Хазяйка бевзь, й господар ідіот.
Та він втомився від державотворчих
Проблем. Кістки хапають ритм…
Він тисне руки, ніби жмурить очі:
Повинен він маячити живим!
Аж раптом бачить помертвілі очі –
То подруга його. Такий же мрець.
Лише тепер він може серед ночі
Відверто розмовляти на кінець.
«Мій друже стомлений… Я тут втрачаю сили…» –
«Так, люба, зморена, в труні не плине час…» –
«Опівніч… Ви на вальс вже запросили
NN? Вона закохана у вас!»
Еге ж! NN кипуча, наче злива,
Його шукає, ніби в світлі дня, –
Цнотлива, недоторкана, вразлива
Любові безпорадна маячня…
Він їй шепоче, що не має сенсу,
Вона сприймає цей змертвілий яд,
Уся розчинена у декаденсу,
І усвідомлює себе навряд…
Та він вже звично замикає гами,
Від слів людських лише гнилизна тхне…
«Який розумний! І коха мене!
Небесний дзвін… Він хвилі перетне!»
Та це наш мрець дренчить кістками.

(1912)