| ПАВЛО МАСЛАК |
| РАССКАЗЫ | ПОВЕСТИ | ПЕРЕКЛАДИ | POETICA |
|
Несолодко мерцю серед живих Зображувати хіть полум’янисту, Але ж кар’єра вимагає хисту: Сховати тлінь, аби не мати лих… Ті сплять, а мрець встає із домовини, До Ради йде, до суду, в певний банк… Шальгу утримує, немовби Халк, І в Твіттері спростовує провини. Усю добу складає мрець промови Для кандидатів, а під вечір, от – Він депутату, що не знає мови, Розказує москальський анекдот. Вже вечір вечоріє, сіє мжичка, Будинки, перехожі – все в багні… Але мерця вже застаріла звичка Веде туди, де мовлять: «Mon ami!» До зали, де колони і громада, Він квапиться, дотримує дрес-код, Його вітають у вбранні від Prada Хазяйка бевзь, й господар ідіот. Та він втомився від державотворчих Проблем. Кістки хапають ритм… Він тисне руки, ніби жмурить очі: Повинен він маячити живим! Аж раптом бачить помертвілі очі – То подруга його. Такий же мрець. Лише тепер він може серед ночі Відверто розмовляти на кінець. «Мій друже стомлений… Я тут втрачаю сили…» – «Так, люба, зморена, в труні не плине час…» – «Опівніч… Ви на вальс вже запросили NN? Вона закохана у вас!» Еге ж! NN кипуча, наче злива, Його шукає, ніби в світлі дня, – Цнотлива, недоторкана, вразлива Любові безпорадна маячня… Він їй шепоче, що не має сенсу, Вона сприймає цей змертвілий яд, Уся розчинена у декаденсу, І усвідомлює себе навряд… Та він вже звично замикає гами, Від слів людських лише гнилизна тхне… «Який розумний! І коха мене! Небесний дзвін… Він хвилі перетне!» Та це наш мрець дренчить кістками. (1912) |
| © Павло Маслак, 2022 |
E-mail: maslak.kyiv@gmail.com |