| ПАВЛО МАСЛАК |
| РАССКАЗЫ | ПОВЕСТИ | ПЕРЕКЛАДИ | POETICA |
|
Буревій, буревій, буревій. Блякле листя у вирі веде, Бо дерева програли двобій. Де ж ти, мила моя, де ж ти, де?.. Тужна мжичка, і сніг мерехтить. Пам’ятаю тебе кожну мить, Та боюсь, що у вирі життя Не здолає ніхто забуття. Зникне слід мій, так само, як твій. Буревій, бурввій, буревій... (1924) (Надруковано в журналі «KHRESCHATYK» № 97 2022 р.) |
|
Чи не вирок ніч вінчання, Мері?.. Мері, на очах позір твій танув, Навіть блискавки золотопері В небі чорному несли оману. Тріпотіло світло у соборі, Вила осінь від усіх усюдів, Лики загадкові та прозорі Над усе нагадували суддів. Свічі мріли, пахло до тремтіння Квітами, вінками і землею, А псалми вчувались під склепінням Голосінням зі смаком єлею. «Так…» – а вії ніби в павутині. Чом ти опустила очі долі, І стояла там напів у тіні? Мері, й досі я не вірю долі! …Хтось тужив у смутку від безсилля, Протяг видимав каміння з перснів. Схоже це було не на весілля – На покуту і на муки хресні. Геть пішов я, куди очі спали, Йшов наосліп, не шукав дороги, Навмання, куди штовхали шквали, Під дощем, що не вщухав ні трохи. В бурку загорнувся. Марні мрії Із минулим вимагали герцю. Ба! Твоя домівка… Без надії, Примарнілий, я на стінку сперся. Все стояв, і рушить – ані спроби. А тополі, з осені причинні, Били в небі вітами, немовби Крилами орел у далечіні. Що тополі шепотіли? Хтозна! Мері, я не слухаю тополю! І моє майбутнє одіозне, Мо, що снігом випаде на долю. Та зненацька істина відкрилась: Згасло що? Кого благаю нині? Б’ються мої мрії, наче крила Гордого орла у далечині. Чи не я навчив тебе радіти Світу, світлу – щиро, до нестями? І кому носив я дивоквіти? Для кого я віршував ночами?!. …Та згадався Лір, сей бідолаха: Сам-один, забутий, у вигнанні… Під дощем осіннім я заплакав. Чи не вперше. І мабуть востаннє. (1915) |
|
Не той вже блазень, що колись веселий був блазнюк: В очах трагедія і лизь злизав найкращий трюк, Та навіть зараз лопотить такі ж пусті слова, А балалайка кожну мить все менш і менш жива, Хоча ж бо весело було і вельми тішив зліт! Та час прийшов і все спливло, як у пустелі слід. І барабанник, що охрип, мерщій тікає геть Під барабанний дріб. М’ясник, що різав сало вщерть, У фартуху, з ножем в руці, огидний, ніби цвіль, Хотів звернутись до душі, та бачить всюди міль. І вже кухарка не ячить, що панні все не смак. «Де мій прибуток?!» – це кричить облудний неборак. Хтось каже: «Це лише байки, що баяв дід Панас!» Та ні, реальність – не казки, вона навколо нас. У бунтарів не стигне кров, і лідер стяг несе, І на майдані чути знов слова: «Понад усе!» (1918) |
| © Павло Маслак, 2021 |
E-mail: maslak.kyiv@gmail.com |